пожива
ПОЖИ́ВА, и, ж.
1. Те, що забезпечує живі організми, окремі органи поживними речовинами забезпечує їхню життєдіяльність.
Явдоха почувала, що слабне .. Ягоди не давали достатньої поживи виснаженому тілові (О. Донченко).
2. Те, що їдять і п'ють, що є харчуванням людини; їжа.
Пожива для всіх хорих дається..: хліб житній з пшеничним .. та м'ясо (І. Франко);
Вона [комісія] констатувала, що головну поживу шахтарів [Канади] становлять гриби й корінці (І. Кулик);
// Харчові запаси, продовольство.
Серединою вулиці тяглися вози з дровами, з мішками бульби, з хлібом і іншою поживою (І. Франко).
3. Те, чим харчуються тварини, птахи і т. ін.; корм.
Коли вечором я повернув додому і зазирнув до свойого пташка, то побачив, що він ані не доторкнувся до поживи (І. Франко);
Пісок, пісок, Та колючки – Пожива бідного верблюда (М. Шеремет).
4. Те, що добуте, захоплене на полюванні, у бою, з надр землі і т. ін.; здобич (у 2 знач.).
Раз Лев пішов поживи розглядать Та у тенета і піймався (Л. Глібов);
Петляють по острову лисиці, вичікуючи на поживу (Григорій Тютюнник);
* Образно. Катруся вже не раз казала, що якби була тоді панна не прийшла та не дала їй щось пити, то хто знає, чи не була б поживою смерті (Н. Кобринська).
5. перен. Якийсь прибуток, зиск із кого-, чого-небудь.
Літ з десять був у нас суддею Глива. Да, знаєш, захотів на лакомий кусок, В Полтаву перейшов: там, кажуть, є пожива (Є. Гребінка);
Запопадливі до поживи, баришу, .. пробуджують [Саливон з Гнатом] пожадні хутірські пристрасті (К. Гордієнко);
// Вигода, користь.
– Яка пожива з їх [теперішніх людців]?.. Як з цапа молока!.. (П. Гулак-Артемовський).
6. перен. Те, що є матеріалом для певної діяльності, джерелом чого-небудь.
◇ Дава́ти / да́ти пожи́ву див. дава́ти;
(1) На (у) пожи́ву – для харчування, споживання.
Орав [Іван] поле, сіяв, косив, жав, молотив, складав зерно те на посів, те на поживу (Панас Мирний);
– Люди чужії велять у поживу собі приганяти нашу худобу (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).
Словник української мови (СУМ-20)