пожива
ПОЖИ́ВА, и, ж.
1. Те, що живить організм, забезпечує його життєдіяльність.
Явдоха почувала, що слабне.. Ягоди не давали достатньої поживи виснаженому тілові (Донч., III, 1956, 109);
// Те, що їдять і п’ють, що є харчуванням людини; їжа.
Пожива для всіх хорих дається..: хліб житній з пшеничним.. та м’ясо (Фр., IV, 1950, 178);
Вона [комісія] констатувала, що головну поживу шахтарів [Канади] становлять гриби й корінці (Кулик, Записки консула, 1958, 127);
// Харчові запаси, продовольство.
Серединою вулиці тяглися вози з дровами, з мішками бульби, з хлібом і іншою поживою (Фр., І, 1955, 81);
// Те, чим харчуються тварини, птахи і т. ін.; корм.
Коли вечором я повернув додому і зазирнув до свойого пташка, то побачив, що він ані не доторкнувся до поживи (Фр., III, 1950, 252);
Пісок, пісок, Та колючки — Пожива бідного верблюда (Шер., У день.., 1962, 22);
// Те саме, що здо́бич 2.
Раз Лев пішов поживи розглядать Та у тенета і піймався (Гл., Вибр., 1951, 26);
Петляють по острову лисиці, вичікуючи на поживу (Тют., Вир, 1964, 47);
*Образно. Катруся вже не раз казала, що якби була тоді панна не прийшла та не дала їй щось пити, то хто знає, чи не була б поживою смерті (Кобр., Вибр., 1954, 141).
◊ На пожи́ву; рідко В (у) пожи́ву:
а) для їжі, споживання.
Серед туману соколом грає [Ігор], Сірих гусей, білих лебідок на поживу собі побиває (Мирний, V, 1955, 276);
І мушка у павутинні, що в кутку, дзвенить в поживу павуку (Сос., II, 1958, 395);
— Люди чужії велять у поживу собі приганяти Нашу худобу (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 345);
б) щоб з’їв хто-небудь.
— Мого ж Івасика було враз забито.. Так і кинули його у степу хижакам на поживу… (Тулуб, Людолови, І, 1957, 396).
2. перен. Легка нажива.
Літ з десять був у нас суддею Глива. Да, знаєш, захотів на лакомий кусок, В Полтаву перейшов: там, кажуть, є пожива (Греб., І, 1957, 70);
Запопадливі до поживи, баришу, ..пробуджують [Саливон з Гнатом] пожадні хутірські пристрасті (Горд., Дівчина.., 1954, 290);
// Вигода, користь.
— Яка пожива з їх [теперішніх людців]?.. Як з цапа молока!.. (Г.-Арт., Байки.., 1958, 184).
3. перен. Те, що є матеріалом для певної діяльності, джерелом чого-небудь.
Якщо проїхати по всьому Радянському Союзу, .. можна знайти безліч блискучого, дуже цікавого матеріалу, який необхідний як духовна пожива для виховання наших громадян (Довж., III, 1960, 226).
◊ Дава́ти (да́ти) пожи́ву чому, для чого — сприяти виникненню, поширенню, розвиткові чого-небудь.
Всі казки цікаві і дають поживу розумові, коли вони є оригінальні (Досв., Вибр., 1959, 14);
Саме перебування [Пушкіна] на Україні дало багату поживу для поглиблення й покріплення цієї думки [про огидність гноблення людини людиною] (Рильський, III, 1956, 184).
Словник української мови (СУМ-11)