покашлювати
ПОКА́ШЛЮВАТИ, юю, юєш, недок.
Кашляти потроху або час від часу.
Тремтячи з холоду та все покашлюючи, він накинув на себе старий, споловілий на плечах мундир (М. Коцюбинський);
Він починає нидіти, покашлювати, і в нього розвиваються сухоти (О. Кобилянська);
– Як же там на заводах у вас тепер? – .. заговорив Данько до продзагонця. – Трудно, товаришу, – відповів той, простуджено покашлюючи (О. Гончар);
// Навмисне неголосно кашляти, щоб привернути увагу або попередити про що-небудь.
Під дверима покашлював Яків Майборода, даючи цим знати, що вже б давно пора Марії вийти (В. Кучер);
// Кашляти, перебуваючи у стані збудження, нервування, нерішучості і т. ін.
Коли скрута розкривала перед ним свої тривожні обрії, він мав звичку покашлювати (Н. Рибак);
Біля потяга заметушилися, захвилювались .. Чоловіки без потреби голосно покашлювали, підкручували вуса, зиркали в той бік (В. Бабляк).
Словник української мови (СУМ-20)