поквапливий

ПОКВА́ПЛИВИЙ, а, е.

1. Схильний квапитися; який поспішає зробити щось; якому властива квапливість, поспішність; поквапний.

І півень так непевно кукурікнув, Мов проковтнув той перший грому вдар, І плащ нап'яв поквапливий поштар, Хай хоч потоп – а ждуть його у вікнах (В. Бичко).

2. Сповнений квапливості; в якому виявляється квапливість; який відбувається, виконується, робиться квапливо, з поспіхом; поквапний.

Коли ці птахи [чайки] летять далеко в море – буде тиха, ясна погода, а поквапливий їх відліт з моря до берегів віщує бурю (з наук.-попул. літ.);

Мимо каюти хутко прогупали чиїсь поквапливі кроки (О. Донченко);

Упершись у співбесідника нездвижно наставленим зором, він нам розпочав свою повість, поквапливу і нервову (М. Бажан).

Значення в інших словниках

1. поквапливий — поква́пливий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. поквапливий — -а, -е. 1》 Схильний квапитися; який поспішає зробити щось; якому властива квапливість, поспішність; поквапний. 2》 Сповнений квапливості; в якому виявляється квапливість; який відбувається, виконується, робиться квапливо, з поспіхом; поквапний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поквапливий — КВАПЛИ́ВИЙ (про людину — схильний поспішати, який надто поспішає, хапається), ПОСПІ́ШЛИВИЙ, ПОКВА́ПЛИВИЙ, ПОКВА́ПНИЙ, СКВАПЛИ́ВИЙ, СКВА́ПНИЙ, ХАПЛИ́ВИЙ, ПОХА́ПЛИВИЙ, СПІ́ШНИЙ розм.  Словник синонімів української мови
4. поквапливий — ПОКВА́ПЛИВИЙ, а, е. 1. Схильний квапитися; який поспішає зробити щось; якому властива квапливість, поспішність; поквапний. І півень так непевно кукурікнув, Мов проковтнув той перший грому вдар, І плащ нап’яв поквапливий поштар...  Словник української мови в 11 томах