поколупати
ПОКОЛУПА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. що. Колупаючи, наробити заглибин на чому-небудь; зіпсувати.
Деякий час тягали на допити і Андрія-столяра, робили й трус у землянці – перерили долівку, поколупали всі стіни (Є. Кротевич);
– Дороги у нас не абиякі, а премійовані, товариші дорогі механіки. Як де поколупаєте, їдучи на поле, то ось вам лопатка – і зарівняйте (Ю. Яновський);
// Наробити заглибин, ям, вирв кулями, снарядами, бомбами і т. ін.
Який урожай зібрали б цього літа, якби не витолочили посівів танки, якби не поколупали землю снаряди (Ю. Збанацький);
Всю висоту поколупали, неначе віспою лице, стерв'ятники... (І. Гончаренко);
// Залишити рубці, заглибини, сліди на обличчі (про віспу або якусь травму).
2. Колупати (у 1, 2 знач.) якийсь час.
Андрій і, рішуче кинувшись до кишені, витяг гаманець, поколупав у йому і, витягши декільки монет, подав їх Грицеві (В. Винниченко);
Авдій розплющив очі, поколупав пальцем в усі, а впевнившися, що це не сон, лиш дійсно суремка полкова грала, шепотів: “ось тобі благодать благая, ось тобі істина на Україні!” (Б. Лепкий).
Словник української мови (СУМ-20)