поколупати
ПОКОЛУПА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. перех. Колупаючи, наробити заглибин на чому-небудь; зіпсувати.
Деякий час тягали на допити і Андрія-столяра, робили й трус у землянці — перерили долівку, поколупали всі стіни (Крот., Сини.., 1948, 22);
— Дороги у нас не абиякі, а премійовані, товариші дорогі механіки. Як де поколупаєте, їдучи на поле, то ось вам лопатка — і зарівняйте (Ю. Янов., II, 1954, 166);
// Наробити заглибин, ям, вирв кулями, снарядами, бомбами і т. ін.
Який урожай зібрали б цього літа, якби не витолочили посівів танки, якби не поколупали землю снаряди (Збан., Між.. людьми, 1955, 92);
Всю висоту поколупали, неначе віспою лице, стерв’ятники… (Гонч., Вибр., 1959, 160);
// Залишити рубці, заглибини, сліди на обличчі (про віспу або якусь травму).
2. неперех. Колупати (у 1, 2 знач.) якийсь час.
Словник української мови (СУМ-11)