покутній
ПОКУ́ТНІЙ, я, є.
Який знаходиться на покутті чи біля покуття.
Як у хату увійшла, припала [Катря] на лаві, схилившись на покутнє віконечко (Марко Вовчок);
Бараболя .. спішить до своєї невеличкої кімнати, підіймає з покутнього косинця образ святої Ганни і дістає з-під нього кілька списаних цифрами аркушів (М. Стельмах);
// Признач. для покуття.
Покутній вінок;
// Який здійснюється, відбувається і т. ін. на покутті.
На однім крилі [стола] й на другім розмова ішла тихше; а все ж на веселих обличчях гостей можна було помітити, що покутня радість крайком зачепила й їх (Панас Мирний);
* Образно. Зачинилось в Україні Покутнє віконце, Заховалось під землею Українське сонце. Умер кобзар! (О. Кониський).
Словник української мови (СУМ-20)