полінце
ПОЛІ́НЦЕ, я, с.
Зменш.-пестл. до полі́но.
Сьогодні вдень Катря .. посліднє полінце спалила, щоб спекти її [перепічку] (Панас Мирний);
[Юлія:] Хотіла розпалювати, та не найшла ані полінця дрібного (І. Франко);
В кутку бліндажа солдат підкидав у чавунну пузату грубку коротко напиляні товсті полінця (Л. Первомайський).
Словник української мови (СУМ-20)