полінце

ПОЛІ́НЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до полі́но.

Сьогодні вдень Катря.. посліднє полінце спалила, щоб спекти її [перепічку] (Мирний, IV, 1955, 287);

[Юлія:] Хотіла розпалювати, та не найшла ані полінця дрібного (Фр., IX, 1952, 154);

В кутку бліндажа солдат підкидав у чавунну пузату грубку коротко напиляні товсті полінця (Перв., Дикий мед, 1963, 49).

Значення в інших словниках

1. полінце — -я, с. Зменш.-пестл. до поліно.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. полінце — полі́нце іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
3. полінце — ПОЛІ́НЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до полі́но. Сьогодні вдень Катря .. посліднє полінце спалила, щоб спекти її [перепічку] (Панас Мирний); [Юлія:] Хотіла розпалювати, та не найшла ані полінця дрібного (І.  Словник української мови у 20 томах