полічити

ПОЛІЧИ́ТИ¹, лічу́, лі́чиш, док.

1. що і без дод. Зробити підрахунок; порахувати.

Невістка мотала починки, полічила чисниці та пасма, скинула півмоток з мотовила й сховала в свою скриню (І. Нечуй-Левицький);

Клим спробував полічити, скільки їх, солдатів, у машині: вісім, дев'ять, десять... (Я. Гримайло);

Лишившись віч-на-віч з Лукією, баба Федора розв'язувала хусточку й просила дівчину допомогти полічити гроші (О. Донченко);

Полічивши кількість річних кілець, можна визначити вік дерева (з наук.-попул. літ.).

2. Назвати числа в послідовному порядку.

Полічити до десяти.

3. кого, що, розм. Помилково визнати за іншого, за інше.

Того, що прийшов оглядати квартиру, я чомусь полічила за пана електрика (Ірина Вільде).

◇ Перелічи́ти (полічи́ти) зу́би див. перелі́чувати;

(1) Полічи́ти (порахува́ти, полоскота́ти, потовкти́ і т. ін.) ре́бра кому:

а) дуже сильно побити кого-небудь.

Скакав [Псякревський] з воза на віз, .. поки не перебив усі горшки на ярмарку. Торговці у відповідь порахували йому ребра (з казки);

Вилазь, вилазь лишень; я тобі ребра полічу, як ніхто ще тобі їх не лічив... (Панас Мирний);

– Ми йому, сучому синові, зараз полічимо ребра, – підвелося вгору кілька важких кулаків (М. Стельмах);

– Ти що, парубче, може, товчеників захотів? – нарешті вирвалося у Левка. – А то нам втрьох не довго ребра полоскотати (М. Стельмах);

б) (перен.) розгромити перемогти в бою кого-небудь.

Сповістив подругу, що Червона Армія під Москвою потовкла фашистам ребра (К. Гордієнко).

ПОЛІЧИ́ТИ², лічу́, лі́чиш, док., кого, що, рідко.

Те саме, що полікува́ти.

Три дні полічили, а там сказали, що умер багатир (Сл. Б. Грінченка);

Я їх [зуби] вже полічив – і тепер легше, хоч сьогодні не виходив з дому, бо трохи морозило (М. Коцюбинський).

◇ (1) Полічи́ти (порахува́ти, полоскота́ти, потовкти́ і т. ін.) ре́бра кому:

а) дуже сильно побити кого-небудь.

– Ми йому, сучому синові, зараз полічимо ребра, – підвелося вгору кілька важких кулаків (М. Стельмах);

Скакав [Псякревський] з воза на віз, .. поки не перебив усі горшки на ярмарку. Торговці у відповідь порахували йому ребра (з казки);

– Ти що, парубче, може, товчеників захотів? – нарешті вирвалося у Левка. – А то нам втрьох не довго ребра полоскотати (М. Стельмах);

б) (перен.) розгромити, перемогти в бою кого-небудь.

Сповістив подругу, що Червона Армія під Москвою потовкла фашистам ребра (К. Гордієнко).

Значення в інших словниках

1. полічити — -лічу, -лічиш, док. 1》 перех. і без додатка. Зробити підрахунок; порахувати. Полічити ребра — сильно побити. 2》 неперех. Назвати числа в послідовному порядку. Полічити до десяти. 3》 перех., розм. Помилково визнати за іншого, за інше.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. полічити — полічи́ти 1 дієслово доконаного виду порахувати полічи́ти 2 дієслово доконаного виду полікувати рідко  Орфографічний словник української мови
3. полічити — перелічи́ти (полічи́ти) зу́би кому і без додатка. Побити, ударити кого-небудь, перев. по зубах. — Встане не на ту ногу пан управитель — і зуби перелічить, і служби позбавить (М. Стельмах); — Чом ти йому зубів не полічив?...  Фразеологічний словник української мови
4. полічити — ПІДРАХО́ВУВАТИ (рахуючи, визначати кількість чогось, підводити якісь підсумки підрахунку), ОБЧИ́СЛЮВАТИ (ОБЧИСЛЯ́ТИ), ОБРАХО́ВУВАТИ, ОБЛІ́ЧУВАТИ, ВИРАХО́ВУВАТИ, ВИЛІ́ЧУВАТИ, ПРИКИДА́ТИ (перев.  Словник синонімів української мови
5. полічити — ПОЛІЧИ́ТИ¹, лічу́, лі́чиш, док. 1. перех. і без додатка. Зробити підрахунок; порахувати. Невістка мотала починки, полічила чисниці та пасма, скинула півмоток з мотовила й сховала в свою скриню (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
6. полічити — Полічи́ти, -чу́, -чиш гл. 1) Сосчитать. Гроші полічили. Чуб. V. 243. 2) Полѣчить. Три дні полічили, а там сказали, що умер багатир. Рудч. Ск. II. 148.  Словник української мови Грінченка