помилятися
ПОМИЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПОМИЛИ́ТИСЯ, милю́ся, ми́лишся, док.
1. Допускати неправильність у підрахунках, написанні слова і т. ін.
Баба Зінька скінчила мотати пряжу й почала лічити чисниці та пасма, але помилялась (І. Нечуй-Левицький);
[Женя:] Щоб ви мені завтра не помилялись, чуєте? Щоб пам'ятали, що тьма єгипетська, а башня [башта] вавилонська (М. Кропивницький);
Ні в одній копійці не помилиться [рахівник] (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Це аби, Тимофію, нам ще півдесятини прирізали – було б аж п'ять, рівне число. – Ти диви – і не помилилась, – засміявся Тимофій (М. Стельмах);
// тільки док., на що. Недорахуватися якої-небудь суми; недодати чи передати якусь суму.
Помилитися на пять карбованців.
2. Неправильно робити що-небудь.
– От я взяв та й приїхав. І не помилився (І. Нечуй-Левицький);
– Мене не треба вчити, як себе поводити з дівчатами. Я .. ніколи не помиляюсь (Ю. Яновський);
Розенберг може думати про себе так: тричі він помилявся; але ж помиляється саме той, хто щось робить, чогось шукає, чогось прагне (Ю. Шовкопляс);
// Неправильно думати, допускаючи неточність.
Здається, коли не помиляюсь, на першому місці стояло питання про душевну фізіономію моїх родичів (М. Коцюбинський);
Мамаша помиляється, єсть і там [у Швейцарії] лікарі не гірші віденських (Леся Українка);
– Ви трохи помиляєтеся, коли кажете, що стояча вода – мертва (М. Чабанівський);
// також у кому. Складати неправильну думку, враження про когось.
Він упевнився, що помилявся у своїй дружині (Панас Мирний);
Може людина помилитися в людині, але не можуть народи помилятися в народах (О. Довженко);
// Допускати неправильність у передбаченнях.
[Джен:] Не розраховуйте на мою допомогу, містер Гібсон. Ви помиляєтесь – Таня ніколи не посягне на наші заводи (В. Собко);
Раптом приємний баритон спитав з помітним польським акцентом: – Якщо не помиляюся, пан є поет Тарас Шевченко? (З. Тулуб).
3. Переплутувати що-небудь з чимсь однорідним або подібним.
Заграничний політик, вернувши опівночі додому, напотемки .. помилився дверми і замість до свойого [свого] передпокою заблудив до кухні (І. Франко);
Може, вона помилилась і попала не в ту хату? (М. Коцюбинський);
– Може, людина й помиляється, приймаючи на дорозі стовп за чоловіка (Григорій Тютюнник);
// Одну особу вважати за іншу, подібну чим-небудь до першої.
Князівні одразу здалось, що то Улас, але вона придивилась до очей і примітила, що помилилась (І. Нечуй-Левицький).
◇ (1) Помили́тися (змили́ти) на сло́ві (у сло́ві) – висловитися неточно.
[Антей:] Як? Я, і ти, і наша рідна мова латинськими вже стали? [Хілон:] Розумів я, властиво, римське, та змилив у слові (Леся Українка);
(2) Помиля́тися / помили́тися адре́сою – звертатися не до того, до кого слід.
– Ви бачите, що... – він на мить замовк, підшукуючи потрібні слова, – що ви трохи помилились адресою (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)