поневолі
ПОНЕВО́ЛІ, присл., розм.
Незалежно від бажання, у зв'язку з необхідністю.
Старе тіло щось нездужа, До воріт не добрести. Поневолі в самотині, Не виходячи, сижу [сиджу] (П. Грабовський);
// Мимоволі.
В тій хвилі почувся чистий, дзвінкий дівочий голос – десь немов над його головою. Він озирнувся поневолі на вершки буків (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)