поневолі
ПОНЕВО́ЛІ, присл., розм. Незалежно від бажання, у зв’язку з необхідністю.
Старе тіло щось нездужа, До воріт не добрести. Поневолі в самотині, Не виходячи, сижу (Граб., І, 1959, 601);
// Мимоволі.
В тій хвилі почувся чистий, дзвінкий дівочий голос — десь немов над його головою. Він озирнувся поневолі на вершки буків (Фр., III, 1950, 86).
Словник української мови (СУМ-11)