понестися
ПОНЕСТИ́СЯ, су́ся, се́шся, док.
1. Швидко, не затримуючись рушити в якомусь напрямку.
Коні невдоволено крутнули головами, шарпнули з копита і понеслись вулицею (М. Коцюбинський);
Сумні дні короткі стали, Розляглись тумани, І пташки за синє море Понеслись стадами (С. Руданський);
Другого дня з'явились радянські танки на шляху і, не заходячи в Гаї, понеслись далі на захід (І. Цюпа);
// Піти швидкою, нестримною ходою, побігти.
Та, похнюпившись, тихо пішла [Марта] з хати, а за нею понеслася гнівна мама (Панас Мирний);
– Стій! Куди ти? – Я не можу балакати з комедіантами, – одрізав він і понісся коридором (Л. Яновська);
// Пуститися у швидкий танок.
– Ну лиш у хрещика або в короля! – Зчеплються руками і мене вхоплять та й понесуться, регочучись, аж земля гуде (Марко Вовчок);
// Почати переміщатися силою вітру, течії.
Вітер війнув .. Листя понеслось ізнов – іще вище (П. Тичина);
// у сполуч. зі сл. вітер. Сильно подути, повіяти.
Плине по небу і в хмарки розрісся, Вітер геть-геть через ниви понісся (Я. Щоголів);
Винирнув вітер з діброви й курними шляхами понісся, наче той кінь, що зірвався й тіка від пожежі (П. Тичина);
// перен. Почати з'являтися (про думки).
Понесуться гадки в молодій голові, тисячі найдрібніших випадків пригадаються (Г. Хоткевич).
2. Поширитися в просторі (про звуки), почутися.
Чую, як крізь сон, не дивлячись на сцену, .. Понеслись ніби попід Альпами тихі, романтичні мелодії (І. Нечуй-Левицький);
Раптом лунко по вечірньому лісі понеслося іржання (А. Головко).
3. перен. Швидко поширитися серед людей (про ідеї, чутки і т. ін.).
Подай душі убогій силу, Щоб огненно заговорила, Щоб слово пламенем взялось, Щоб людям серце розтопило, І на Украйні понеслось (Т. Шевченко);
Кума подала сестрі, сестра сусідці – понісся-полинув той гомін, тая слава лихая світами поміж ворогами (Г. Хоткевич).
4. Знестися (про багатьох – курей, качок, індичок і т. ін.).
Подвір'ям ходять кури й, відшукавши Місця таємні, тихо понесуться (І. Вирган).
Словник української мови (СУМ-20)