понестися
ЛУНА́ТИ (про звуки — поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИ поет., ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́ (ЙТИ́), ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) підсил., РОЗРИВА́ТИСЯ підсил., РОЗТИНА́ТИСЯ підсил., ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (ПІДНІМА́ТИСЯ) (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯ тільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ (РОЗІХО́ДИТИСЯ рідко), РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯ рідше, РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯ рідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ (РОКОТІ́ТИ рідко) (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар'єр, ставати чутним); ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИ розм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). — Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити (вда́рити), розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися (підня́тися), рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти (впа́сти). Пісня лунала широко і бурхливо, як молода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов'їна (В. Сосюра); Летів — розлягався той (батьків) вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, — щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її (Галі) голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло — роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів (Борис) на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б'ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). — Пор. доно́ситися.
ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИ рідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИ підсил., ПОМЧА́ТИСЯ підсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯ підсил., ПОЛЕТІ́ТИ підсил., ПОЛИ́НУТИ підсил., ПОРИ́НУТИ розм., ПОГНА́ТИ розм., ПОГНА́ТИСЯ розм., ДРЕМЕНУ́ТИ розм., ЧКУРНУ́ТИ розм., ПИ́РСНУТИ розм., ПРИ́СНУТИ розм. рідше, ДМУХНУ́ТИ розм., ДУ́НУТИ розм., ПОДУ́ТИ (ПОДУ́НУТИ) розм., ЗАЛОПОТА́ТИ (ЗАЛОПОТІ́ТИ) розм., ПОЛОПОТА́ТИ (ПОЛОПОТІ́ТИ) розм., МОТНУ́ТИСЯ (МОТОНУ́ТИСЯ) розм., ПОМЕСТИ́ розм., УДЖИГНУ́ТИ (ВДЖИГНУ́ТИ) розм., ПОЧЕСА́ТИ розм., ПОКАТА́ТИ розм., УЛУПИ́ТИ (ВЛУПИ́ТИ) розм., УРІ́ЗАТИ (ВРІ́ЗАТИ) розм., ГАЙНУ́ТИ розм., ГАСОНУ́ТИ розм., ХУ́РКНУТИ розм., ШАРА́ХНУТИ розм., ШАРА́ХНУТИСЯ розм., ШАРАХОНУ́ТИ розм., ШКРЯБНУ́ТИ розм., ПРИПУСТИ́ТИ розм., ШУ́СНУТИ розм., ШМИГНУ́ТИ (ШМИГОНУ́ТИ) розм., ПОМАХА́ТИ розм., МАХНУ́ТИ (МАХОНУ́ТИ) розм., ПОШУМІ́ТИ розм., ПОЧУХРА́ТИ розм., ГАЗОНУ́ТИ фам., ДРАПНУ́ТИ (ДРЯПНУ́ТИ) фам., ДРАПОНУ́ТИ (ДРЯПОНУ́ТИ) фам., УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) фам., ПІГНА́ТИ діал., ПОМКНУ́ТИ діал., ЗЛОПОТІ́ТИ діал., ПЕРХНУ́ТИ діал., ШУРНУ́ТИ діал.; ХЛИ́НУТИ розм., ПОСИ́ПАТИСЯ розм. (масово, навально). Пан кричить: "Хутко, хутко!" Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг (Марко Вовчок); Охрім кинувсь до воріт, як опечений (Д. Мордовець); Нечутно з'явились черниці. Гиря до них: — Побіжіть котора та покличте Ларивона! .. Черниці метнулись обидві (М. Куліш); — Йосипе, поїдемо за жінкою? — і Яків, не дожидаючи одказу, хутко метнув з хати (Панас Мирний); Мигцем майнула (Єлька) через садки, заховалась у бур'янах на кладовищі (О. Гончар); — Я бігом помчав до її будинку (Ю. Яновський); Коли смерклося, вона тихо вийшла з дому і помчалась вулицею до найближчої трамвайної зупинки (Р. Іваничук); — Стій! Куди ти? — Я не можу балакати з комедіантами, — одрізав він і понісся коридором (Л. Яновська); Полетіла Катерина і не одяглася (Т. Шевченко); "Грицьку, кохання моє", — шепнула вона йому, щоб ніхто не чув, та й полинула до комори (Ганна Барвінок); Народ так і поринув до Ковбанишиної хати (П. Куліш); Щур спинився на часинку, подумав і, спотикаючись, погнав у переулок (С. Васильченко); Манька стрілою погналася в кухню. Убігла, аж ледве дихати може (Олена Пчілка); Вам на думку спадає шалене бажання самому дременуть на зелене поле, а потім повернуть на сошу й ударить сошею, не озираючись (Остап Вишня); Роман Петрович швиденько перетнув подвір'я і.., не заходячи до хати, чкурнув поза погрібником кудись у городи (В. Козаченко); Раптом звіявся вітер, а те стадо як пирсне, так і пропало (М. Коцюбинський); Кіт, зачувши звуки в коморі, приснув від дверей (І. Цюпа); Вдарила така страшна тривога, Що я, міцно заціпивши зуби, Натиснув на голові крисаню І дмухнув дорогою щодуху (І. Франко); Першою ускочила (Люба) в двір і залопотіла до нещодавно збудованої хатини (М. Стельмах); Їй же так хотілося швидше полопотіти босоніж по піщаній стежці (Ю. Збанацький); (Терень:) Ану, Прядочко, мотнись до канцелярії (І. Микитенко); Підскочила (Салимонія Пилипівна) з місця, .. мотонулася до мисника (Остап Вишня); Уджигнув з хати (Словник Б. Грінченка); Повернула (дівчина) круто наліво, почесала яриною (Панас Мирний); Ми швиденько перебігли греблю й покатали битим шляхом між двома окопами (І. Нечуй-Левицький); Джурило, замість кидатися на порятунок своїм, врізав подалі від страшного місця (П. Загребельний); Килина.. гайнула через підсобку надвір... (Є. Гуцало); А давай хуркнем у Сорочинці! (Словник Б. Грінченка); Люди шарахнули у двір за рядном (Панас Мирний); Бахнув постріл, а натовп з криком і з зойками зрушився й шарахонув геть (А. Головко); Юра і Ваня зірвалися і припустили щодуху вздовж вулиці (Ю. Смолич); Він швиденько шуснув протоптаною стежечкою в бур'яни (С. Васильченко); Втікач шмигнув у соняшники (Григорій Тютюнник); Шахтарі, перешіптуючись поміж собою, шмигонули в комбінат (М. Колесников); — Махнемо завтра на хутори? Всі хлопці побіжать... (М. Чабанівський); Здавалося, що Андрійко ось-ось скочить з коня і пошумить лісами на північ (Юліан Опільський); Вернувсь Мірошник наш додому, До церкви прямо почухрав (Є. Гребінка); — Ади, твій ворог, як тілько побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свойого замку (І. Франко); Драпонув (хлопчик) поза хату, тільки закурілось (А. Свидницький); Ото дряпонув! аж потилиця лиска! (Словник Б. Грінченка); Він мене вивіз за город. Вже вечоріло, встав я.. і вдарив на ліс (збірник "Народні оповідання"); Пасу вівці на дубрівці, на долину зігнав, Нагадався за дівчину, та й додому пігнав (коломийка); — Вибігли до них татуньо з палицею, а вони лиш поза хату злопотіли, як коні (І. Франко); Миколай шурнув у лози, але скоро вернув, біжучи (Г. Хоткевич); Як з прорваної раптом штучної греблі хлинула враз дітвора (С. Тудор). — Пор. 1. бі́гти.
Словник синонімів української мови