поприбирати

ПОПРИБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. що. Поставити, покласти багато чого-небудь на місце.

Її і послали у комору, щоб усе поприбирала (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Ріхард:] Під три чорти! Хто поставив кошика у сінях? Ніколи не можете все поприбирати як слід! (В. Собко);

// без прям. дод. Прибрати бруд, зробити лад у багатьох місцях.

Треба давати всім умитися, дітей повдягати, кроваті [ліжка] поперестилати, у хатах поприбирати (Панас Мирний);

Вернувшись до хати, Марія швиденько поприбирала і в себе, і на другій половині (М. Стельмах).

2. що. Прийняти що-небудь (про багатьох); прийняти багато чогось.

– Раз косарики забули поприбирати коси під час грози та й повстромляли їх кіссячками в землю (Григорій Тютюнник).

◇ (1) Поприбира́ти до [свої́х] рук (рідко до се́бе) – загарбати щось, заволодіти чим-небудь (про всіх або багатьох).

[Дід:] Роблять, що хотять: Сидір Кавун та писар орудують усім.., поприбирали наділи до себе, а тепер ніяк не відтягаємо (І. Карпенко-Карий);

Усе поприбирала [Настя] до своїх рук (Г. Квітка-Основ'яненко).

Значення в інших словниках

1. поприбирати — поприбира́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. поприбирати — -аю, -аєш, док. 1》 перех. Поставити, покласти багато чого-небудь на місце. || неперех. Прибрати бруд, зробити лад у багатьох місцях. 2》 перех. Прийняти що-небудь (про багатьох); прийняти багато чогось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поприбирати — Поприбира́ти, -ра́ю, -ра́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. поприбирати — ПОПРИБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. перех. Поставити, покласти багато чого-небудь на місце. Її і послали у комору, щоб усе поприбирала (Кв.-Осн., II, 1956, 226); [Ріхард:] Під три чорти! Хто поставив кошика у сінях? Ніколи не можете все поприбирати як слід!...  Словник української мови в 11 томах