поприбирати

ПОПРИБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. перех. Поставити, покласти багато чого-небудь на місце.

Її і послали у комору, щоб усе поприбирала (Кв.-Осн., II, 1956, 226);

[Ріхард:] Під три чорти! Хто поставив кошика у сінях? Ніколи не можете все поприбирати як слід! (Собко, П’єси, 1958, 384);

// неперех. Прибрати бруд, зробити лад у багатьох місцях.

Треба давати всім умитися, дітей повдягати, кроваті [ліжка] поперестилати, у хатах поприбирати (Мирний, III, 1954, 152);

Вернувшись до хати, Марія швиденько поприбирала і в себе, і на другій половині (Стельмах, І, 1962, 514).

2. перех. Прийняти що-небудь (про багатьох); прийняти багато чогось.

— Раз косарики забули поприбирати коси під час грози та й повстромляли їх кіссячка-ми в землю (Тют., Вир, 1964, 85).

◊ Поприбира́ти до [свої́х] рук (до се́бе):

а) привласнити, підпорядкувати своїй владі що-небудь (про якусь кількість осіб).

[Дід:] Роблять, що хотять: Сидір Кавун та писар орудують усім.., поприбирали наділи до себе, а тепер ніяк не відтягаємо (К.-Карий, І, 1960, 51);

б) привласнити, підпорядкувати своїй владі багато чого-небудь.

Усе поприбирала [Настя] до своїх рук (Кв.-Осн., II, 1956, 471).

Значення в інших словниках

1. поприбирати — поприбира́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. поприбирати — -аю, -аєш, док. 1》 перех. Поставити, покласти багато чого-небудь на місце. || неперех. Прибрати бруд, зробити лад у багатьох місцях. 2》 перех. Прийняти що-небудь (про багатьох); прийняти багато чогось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поприбирати — ПОПРИБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. що. Поставити, покласти багато чого-небудь на місце. Її і послали у комору, щоб усе поприбирала (Г. Квітка-Основ'яненко); [Ріхард:] Під три чорти! Хто поставив кошика у сінях? Ніколи не можете все поприбирати як слід! (В.  Словник української мови у 20 томах
4. поприбирати — Поприбира́ти, -ра́ю, -ра́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)