порахунок

ПОРАХУ́НОК, нку, ч., розм.

1. Те саме, що розраху́нок 1.

2. перен. Відплата, покарання за що-небудь; розправа.

Прийдеш, Юрку, до порахунку (Номис);

Він з ним ще розрахується. І порахунок буде дуже короткий! (Ю. Шовкопляс);

// перев. мн. пораху́нки, ів. Взаємні претензії, образи, невдоволення.

Саня вдаватиме, немов усе в порядку. Тепер не до особистих порахунків (Ю. Шовкопляс);

– Ви, пане староста, не поспішайте, тут я буду командувати. Старі порахунки (Григорій Тютюнник).

Значення в інших словниках

1. порахунок — пораху́нок іменник чоловічого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. порахунок — -нку, ч., розм. 1》 Те саме, що розрахунок 1). 2》 перен. Відплата, покарання за що-небудь; розправа. || перев. мн. порахунки, -ів. Взаємні претензії, образи, невдоволення.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. порахунок — ВІДПЛА́ТА (дія, вчинок і т. ін. у відповідь на заподіяне комусь зло), ПО́МСТА, РОЗПЛА́ТА, РОЗРАХУ́НОК, ВІДДЯ́КА рідше, ПОРАХУ́НОК розм., ЗАПЛА́ТА розм., МСТА заст. уроч.; РЕВА́НШ (за поразку, невдачу, програш і т. ін. у чомусь).  Словник синонімів української мови
4. порахунок — ПОРАХУ́НОК, нку, ч., розм. 1. Те саме, що розраху́нок 1. 2. перен. Відплата, покарання за що-небудь; розправа. Прийдеш, Юрку, до порахунку (Номис, 1864, № 3930); Він з ним ще розрахується. І порахунок буде дуже короткий! (Шовк.  Словник української мови в 11 томах
5. порахунок — Пораху́нок, -нку м. Разсчетъ. Вх. Лем. 454.  Словник української мови Грінченка