порипіти
ПОРИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. порипля́ть; док.
1. Рипіти якийсь час.
Обидва [Шестірний і офіцер] знялися; порипіли чобітьми – і вийшли (Панас Мирний);
Северин покрутився перед дзеркалом, поцмокав язиком, посвистів, порипів чобітьми, узяв гвинтівку на плече (Григорій Тютюнник).
2. розм. Піти, поїхати кудись, супроводжуючи свій рух рипінням.
– Айда за ней [нею]!.. – І два .. москалики .. збили на потилицю кашкетики й підтюпцем порипіли в темряву за санками (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)