пороти
ПОРО́ТИ¹, порю́, по́реш, недок., що.
1. Розшивати, розривати шви.
Шиє, поре – ниткам горе! (приказка);
– Сідай, їж, дочко, а потім будеш пороти старе плаття, .. треба перешити (А. Хижняк).
2. розм. Розрізати чимсь гострим що-небудь.
Почався трус .. Час од часу капрал поров теслицею краї ковдр, подушок (Олесь Досвітній);
* Образно. Блискавки кровавим світлом пороли пітьму (І. Франко);
// Робити розріз на тілі; розтинати.
З хряском штик вгрузав у тіло, поров чужинцям животи (В. Сосюра);
Тепер ото і ящірку поров ним [ножем]; слизький жир лиснів на кінці (Панас Мирний).
◇ Не ши́ти, не поро́ти див. ши́ти;
(1) Поро́ти гаря́чку (спі́шку) – діяти поспіхом, необдумано, нестримано і т. ін.; гарячкувати.
– Я б на твоєму місці – не поїхала б. Нізащо! Дочекалася б таки листа. В такому ділі спішку пороти – злочин! (А. Головко);
– Тут гарячки, товариство, пороти нічого. Треба з усіх боків обміркувати (А. Головко);
А через тиждень знов почав гарячку пороти наш сусіда. День і ніч бігає, як навіжений (Є. Кравченко).
ПОРО́ТИ², порю́, по́реш, недок., розм.
1. кого і без дод. Бити різками, сікти, шмагати кого-небудь.
[Тарас:] Скажи мені – тебе хоч раз пороли різками на конюшні? (С. Голованівський);
Повернулися [поміщики] з німцями і почали людей пороти, щоб майно зносили (Є. Кравченко).
2. Лити (про рясний дощ).
Дощ так і поре (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)