порощати
ПОРОЩА́ТИ, ПОРОЩИ́ТИ, щу́, щи́ш, недок., розм.
1. тільки 3 ос. Те саме, що пері́щити.
Сніг так і порощить у лице! (Ганна Барвінок);
Проїжджали кучугури бурунного піску Яз-Яванських степів. У вікна [поїзда] порощали піщинки (Іван Ле);
Дощ .. сіяв безперестанку одноманітно і нудно, порощив по дахах (І. Цюпа);
// чим. Бити, вдаряти (снігом і т. ін.) по якій-небудь поверхні.
Поривний вітер шарпав голе гілля кущів під вікном, порощав сухим снігом у шибки (А. Головко).
2. перен. Швидко й голосно говорити, кричати.
– Мовчать! Прескверна пащекухо! – Юнона злобно порощить (І. Котляревський);
Манюсінькі [діти].. бігають круг церкви, та просяться у двері, та щебечуть, як тії циганчата, та лящать, кричать, порощать (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)