порощати

ПОРОЩА́ТИ і ПОРОЩИ́ТИ, щу́, щи́ш, недок., розм.

1. тільки 3 ос. Те саме, що пері́щити.

Сніг так і порощить у лице! (Барв., Опов.., 1902, 20);

Проїжджали кучугури бурунного піску Яз-Яванських степів. У вікна [поїзда] порощали піщинки (Ле, Міжгір’я, 1953, 355);

Дощ.. сіяв безперестанку одноманітно і нудно, порощив по дахах (Цюпа, Назустріч.., 1958, 53);

// чим. Бити, вдаряти (снігом і т. ін.) по якій-небудь поверхні.

Поривний вітер шарпав голе гілля кущів під вікном, порощав сухим снігом у шибки (Головко, II, 1957, 557).

2. перен. Швидко й голосно говорити, кричати.

— Мовчать! Прескверна пащекухо! — Юнона злобно порощить (Котл., І, 1952, 245);

Манюсінькі [діти].. бігають круг церкви, та просяться у двері, та щебечуть, як тії циганчата, та лящать, кричать, порощать (Кв.-Осн., II, 1956, 106).

Значення в інших словниках

1. порощати — пороща́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. порощати — див. барабанити; говорити  Словник синонімів Вусика
3. порощати — і порощити, -щу, -щиш, недок., розм. 1》 тільки 3 ос. Те саме, що періщити. || чим. Бити, вдаряти (снігом і т. ін.) по якій-небудь поверхні. 2》 перен. Швидко й голосно говорити, кричати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. порощати — ПОРОЩА́ТИ, ПОРОЩИ́ТИ, щу́, щи́ш, недок., розм. 1. тільки 3 ос. Те саме, що пері́щити. Сніг так і порощить у лице! (Ганна Барвінок); Проїжджали кучугури бурунного піску Яз-Яванських степів. У вікна [поїзда] порощали піщинки (Іван Ле); Дощ ..  Словник української мови у 20 томах
5. порощати — КРИЧА́ТИ (говорити, вимовляти з криком, дуже голосно розмовляти), РЕПЕТУВА́ТИ розм., ЗІПА́ТИ розм., ЗИ́КАТИ розм., НАДРИВА́ТИСЯ розм., НАДСА́ДЖУВАТИСЯ розм., ГАЛА́КАТИ (ГАЛА́ЙКАТИ) діал., ГАЛАЙКОТА́ТИ (ГАЛАЙКОТІ́ТИ) підсил. діал., ЖЕЛІПА́ТИ діал.  Словник синонімів української мови
6. порощати — Пороща́ти, -щу́, -щи́ш гл. 1) О дождѣ, снѣгѣ: барабанить по окнамъ, стѣнамъ. Дощ порощить у вікно. Харьк. Хуртовина все забиває та порощить у вікна. О. 1861. V. 74. 2) Кричать торопясь, въ гнѣвѣ (о человѣкѣ). Левч. 27.  Словник української мови Грінченка