порушник
ПОРУ́ШНИК, а, ч.
1. Той, хто порушує закони, розпорядження влади або правила, розпорядок чого-небудь і т. ін.
Порушників людського закону судять і карають!.. (Іван Ле і О. Левада);
З очевидністю було ясно, що він один з найактивніших порушників дисципліни в школі, з яким доведеться добре попрацювати (О. Гуреїв);
Порушники громадського порядку;
// Той, хто не дотримується традицій, звичаїв і т. ін.
До порушників побутових традицій, особливо до тих, що чіпали релігію, були [жінки] нещадні (Григорій Тютюнник).
2. Той, хто порушує тишу або спокій кого-небудь.
Причепа обурено зиркнув у бік порушника тиші (З. Тулуб);
Вони [монументи] немов пливли звідусіль і товпилися назустріч нахабним порушникам могильного супокою (Ю. Смолич);
В ту ж хвилину залунав дружний сміх дітей, школярі кинулись шукати під партами порушника спокою (О. Донченко).
(1) Пору́шник кордо́ну – той, хто нелегально перейшов державний кордон.
Командир читав: – Висловлюю подяку бійцеві Василю Козубенкові за затримання порушника кордону (О. Іваненко).
Словник української мови (СУМ-20)