порядний

ПОРЯ́ДНИЙ¹, а, е.

1. Не здатний на погані, нечесні або аморальні вчинки; чесний.

Дотепер гадав [панотець], що хоч війт порядний. Але видно, що в цілім селі нема кому вірити (Л. Мартович);

Гуцулка, горда тим, що вона мати, порядна жінка, ґаздиня, з мало укритим презирством поглядала на опришківську любаску (Г. Хоткевич).

2. розм. Досить добрий, непоганий; добротний.

Ото їдуть із ярмарку Двоє господарів, У кожного віз порядний, Воликів по парі (С. Руданський);

Невелика хата у Пріськи Чугаїхи, але зате порядна, біла, не гірш, як у людей (Леся Українка);

Вона [одежа] мала цілком порядний вигляд, тільки на ліктях трохи протерлась (М. Коцюбинський);

Ні ліжка м'якого, Ні подушок, ані ковдри порядної в нього немає (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

// Який цілком відповідає своїй назві; такий, як треба, як повинен бути; справжній.

Насамперед, як пристало порядному подорожньому, подавсь він до корчми (М. Коцюбинський);

Учительському стільцеві .. треба було лікаря, і вчитель довго працював, силкуючись, щоб замість трьох було в його [нього] чотири ноги, як то повинно бути в кожного порядного стільця (Б. Грінченко);

Марсові обрубали хвіст і підрізали вуха, як належить усім порядним доберман-пінчерам (О. Іваненко).

3. розм. Досить великий за кількістю, розміром, значний силою вияву і т. ін.; чималий.

Підніс [Хома] мені порядну чарку горівки (І. Франко);

До обіду в Ігоря була вже порядна низка бичків. Він кинув ловити, роздягся і стрибнув у воду (І. Багмут);

Порядний кусень м'яса;

// Якому в значній мірі властива певна ознака, риса характеру (звичайно негативна).

Я таки порядний боягуз (І. Франко);

– А знаєш? я скажу тобі, що з тебе порядний егоїст... Ти зовсім не вмієш цінувати приятельської ласки (А. Кримський).

4. іст. Який належав до буржуазно-дворянських, привілейованих верств суспільства; благородний (у 4 знач.).

Була вона .. “панна з порядної родини”, як не раз говорила про себе сама (Леся Українка);

– В нас у Богуславі є порядне товариство (І. Нечуй-Левицький);

// Прийнятий у буржуазно-дворянських, привілейованих верствах суспільства, характерний для них.

Панна Сатурніна потроху відкривала наївній козачці таємниці порядного тону, вчила її модних танців, розваг і манер (З. Тулуб).

ПОРЯ́ДНИЙ², а, е:.

Значення в інших словниках

1. порядний — (не здатний на поганий вчинок) хороший, добропорядний, пристойний.  Словник синонімів Полюги
2. порядний — поря́дний 1 прикметник чесний поря́дний 2 прикметник про документи Московської Русі іст.  Орфографічний словник української мови
3. порядний — Добропорядний, чесний, путящий, путній, с. доброчесний, кн. респектабельний; (віз) непоганий, пристойний; (день) гарний, добрий, хороший; (кус) чималий, чималенький, <�досить> великий, величенький, добрячий, нічогенький; (внесок) вагомий...  Словник синонімів Караванського
4. порядний — див. вихований  Словник синонімів Вусика
5. порядний — -а, -е. 1》 Не здатний на погані, нечесні або аморальні вчинки; чесний. 2》 розм. Досить добрий; непоганий, неабиякий. || Який цілком відповідає своїй назві; такий, як треба, як повинен бути; справжній. 3》 розм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. порядний — Чесний, сумлінний, довірний, довірянний, статечний, поважний, розважний, значний, визначний, шановний, добродійний, щирий, культурний, див. солідний, презентабельний  Словник чужослів Павло Штепа
7. порядний — поря́дний (пор'я́дний) 1. великий, чималий (м, ср, ст): Це була порядна бійка (Нижанківський); А мені на обід дістався порядний кусник мяса (Авторка) 2. добрий, неабиякий, непоганий (м, ср, ст) ◊ <�ма́ти> поря́дний цвях в голові → цвях ◊ порядний ру́син → русин  Лексикон львівський: поважно і на жарт
8. порядний — БЛАГОРО́ДНИЙ (про людину — який відзначається високими моральними якостями, керується високими принципами і т. ін.); ВЕЛИКОДУ́ШНИЙ (який відзначається безкорисливістю, великою доброзичливістю, не пам'ятає зла, не дріб'язковий)...  Словник синонімів української мови
9. порядний — Поря́дний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. порядний — ПОРЯ́ДНИЙ¹, а, е. 1. Не здатний на погані, нечесні або аморальні вчинки; чесний. Дотепер гадав [панотець], що хоч війт порядний. Але видно, що в цілім селі нема кому вірити (Март., Тв.  Словник української мови в 11 томах
11. порядний — Поря́дний, -а, -е Порядочный, пристойный. Він собі чоловік порядний. Г. Барв. 164. Народ показний, гамаликуватий, хати порядні. Г. Барв. 240.  Словник української мови Грінченка