посвоячений
ПОСВОЯ́ЧЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. до посвоя́чити.
Як чоловік чужий, але добре нам знайомий, можете висловити свою безсторонню гадку. Діло в тім, що Христина хоче “відкинути руку” чоловіка дуже поважного, досвідченого, з гарного роду, навіть посвояченого з пануючим домом (Б. Лепкий);
* Образно. З руїнами цими неначе посвоячена душа знаходила тут у тяжких хвилинах все покріплення... Зелень зимою і на руїнах – се ж .. символ живучості, лік цілющий на сумнів, зневіру... (Уляна Кравченко);
// посво́ячено, безос. пред.
2. у знач. прикм. Який посвоячився, поріднився з ким-небудь.
Словник української мови (СУМ-20)