посланник
ПОСЛА́ННИК, а, ч.
1. Дипломатичний представник однієї держави в іншій.
2. книжн., заст. Те саме, що послане́ць.
Начальник приїздив, посланник од царя (Ганна Барвінок);
– Грішний, батюшко, більше повік не буду, – полегшено зітхає Василенко, бо його вже картає не посланник Божий, а звичайний отець Миколай, який теж не цурається ні чарки, ні молодиць (М. Стельмах);
Першим російським посланником, що досяг Пекіна і привіз цінні дані про Китай, був Іван Петлін, сибірський козак з м. Томська (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)