поснулий

ПОСНУ́ЛИЙ, а, е.

Дієпр. акт. до посну́ти;

// у знач. прикм.

Ваня сидів на сухій колоді, приволоченій з лісу, вслухався в смачне дуже сопіння поснулих друзів і в хворобливе марення пораненого (Іван Ле);

* Образно. Незабаром ми йшли вже тільки вдвох по стемнілій вулиці, по м'яких дерев'яних хідниках попід стінами білих будинків, вздовж високих парканів під навислим гіллям поснулих дерев (Л. Первомайський);

// у знач. ім. посну́лі, лих, мн. Ті, що заснули.

* Образно. Зараз пролунає перший їх [робітників] постріл по старому світу. Далеко розляжеться його грізний гул, пробудить поснулих по містах, селах, по степових хуторах України (О. Довженко);

* У порівн. Люди лежали на стерні. Не було чути жодного шепоту. Лежали, як мерці або поснулі (М. Трублаїні).

Значення в інших словниках

1. поснулий — посну́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. поснулий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до поснути. || у знач. прикм. || у знач. ім. поснулі, -лих, мн. Ті, що заснули.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поснулий — ПОСНУ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до посну́ти; // У знач. прикм. Ваня сидів на сухій колоді, приволоченій з лісу, вслухався в смачне дуже сопіння поснулих друзів і в хворобливе марення пораненого (Ле, Клен. лист, 1960, 95); *Образно.  Словник української мови в 11 томах