поснулий
ПОСНУ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до посну́ти;
// У знач. прикм.
Ваня сидів на сухій колоді, приволоченій з лісу, вслухався в смачне дуже сопіння поснулих друзів і в хворобливе марення пораненого (Ле, Клен. лист, 1960, 95);
*Образно. Незабаром ми йшли вже тільки вдвох по стемнілій вулиці, по м’яких дерев’яних хідниках попід стінами білих будинків, вздовж високих парканів під навислим гіллям поснулих дерев (Перв., Материн.. хліб, 1960, 26);
// у знач. ім. посну́лі, лих, мн. Ті, що заснули.
*Образно. Зараз пролунає перший їх [робітників] постріл по старому світу. Далеко розляжеться його грізний гул, пробудить поснулих по містах, селах, по степових хуторах України (Довж., І, 1958, 52);
*У порівн. Люди лежали на стерні. Не було чути жодного шепоту. Лежали, як мерці або поснулі (Трубл., І, 1955, 46).
Словник української мови (СУМ-11)