постояти
ПОСТО́ЯТИ, о́ю, о́їш, док.
1. Стояти якийсь час.
Вийшов [Санько] з хати. Трохи постояв біля порога, подумав... Куди б його піти?.. (Б. Грінченко);
Він постояв трохи на місці, сподіваючись, що Марічка надійде зараз (М. Коцюбинський);
Лукія постояла в нерішучості, зробила крок, а потім знову спинилася (П. Кочура);
// Не рухатися або не працювати якийсь час.
– Панночко-голубочко! – було просить Марта, вичісуючи мою косу. – Постійте спокійно хоч хвилиночку (Панас Мирний);
– Або то вже й постояти не можна? – спокійно промовила Дарка, – таж я не конєка [коняка] (Леся Українка);
– В неї роботи до самої суботи. – Оце ж і в мене така історія: ні в будень, ні в свято не постоїш (М. Стельмах);
// з ким, розм. Стоячи, поговорити з ким-небудь.
– Вийду вранці до корови, Я корову напою, Подою, З паробками [парубками] постою, Постою (Т. Шевченко);
– А йди лишень сюди, Мотре, щось маю тобі сказать. – .. З чорнявим постояла б, а рудому – зась (І. Нечуй-Левицький).
2. Перестати діяти, рухатися; зупинитися на якийсь час (про машини, транспортні засоби тощо).
– Завод постояв щось з півроку та к бісовому батькові і розвалився (Панас Мирний);
Київський поїзд, яким прибули комсомольці, постояв хвилин п'ятнадцять і рушив у дальшу путь (О. Гуреїв);
// Бути, утримуватися в попередньому стані якийсь час.
[Явдоким:] Мені треба б було як зоря в поле та просо скосить, бо як ще з день постоїть – висиплеться (М. Кропивницький).
3. тільки наказ. сп. пості́й, пості́йте, розм., рідко. Уживається в знач. почекай (почекайте), не поспішай (не поспішайте).
[Сестра Мархва:] Матушка гуменя, постійте я відімкну (Панас Мирний);
Нащо йому бонна, коли йому вже – постійте – скільки?.. – сім років, дев'ятий... ах, ні, він помилився: сім – восьмий (М. Коцюбинський);
// Виражає заперечення, незгоду з ким-, чим-небудь.
– Постійте, – втрутився Сев, – ви брешете. Корабель цей – для учнів морської школи (Ю. Яновський);
– Держпоставки я виконую, але додаткових, тобою вигаданих, більш виконувати не буду. Зарубай собі на носі. – Постій, постій, – повільно звівся за столом Гнат і чинно, дещо театрально заклав праву руку за борт кітеля. Очі його війнули холодом. – Ти куди звертаєш? Та ти знаєш?.. (Григорій Тютюнник);
// Уживається для вираження погрози; зажди, постривай.
– Ага? так ви не хочете бунтовщика видати? не хочете?.. Так ви бунтувати?.. га?.. Постійте ж, я вас побунтую! – кричить пан (Панас Мирний);
– Ось постій, – каже, .. – дай мені тебе за космаки піймати; я тобі покажу свою старість!.. Смійся, смійся! Засмієшся ти в мене на кутні!.. (П. Куліш).
4. розм. Побути, пожити де-небудь якийсь час.
Отаман з своєю ватагою постояв на лимані з тиждень і почав збиратись додому (І. Нечуй-Левицький);
[Килина:] Аби довідалися, що горіло, то й набіжать з села людиська тії! То вже хіба постій тут, Лукашуню (Леся Українка);
// ким, біля чого. Працювати ким-небудь, виконувати якусь роботу (перев. стоячи) якийсь час.
Відтоді, як доля звела його в Чаплинці з Оленчуком, як постояв він разом з дядьками простим молотобійцем біля ковадла і покуштував їхнього хліба, вже не покидало його відчуття того, що якоюсь часткою душі він мовби належить цим людям і не може бути байдужим до них, як раніше (О. Гончар).
5. за кого – що, розм., заст. за ким – чим, перен. Оборонити від нападу, захистити від кривди, образи, наруги кого-, що-небудь.
– Прощайте!.. Постійте, брати, до кінця За край .. і за славу козачу! (М. Старицький);
Тепер за нами черга. Стіймо за них, вони за нас постоять (М. Коцюбинський);
– На тебе й була надія, Федотику. Ти вже за всіх нас постоїш (І. Микитенко);
В ділі Шкурупій був гарячий, беручкий, умів постояти за справедливість (Ю. Бедзик);
– Не малий я вже, слава Богу, і сам зумію постояти за себе... (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)