постояти
ПОСТО́ЯТИ, о́ю, о́їш, док.
1. Стояти якийсь час.
Вийшов [Санько] з хати. Трохи постояв біля порога, подумав… Куди б його піти?.. (Гр., І, 1963, 360);
Він постояв трохи на місці, сподіваючись, що Марічка надійде зараз (Коцюб., II, 1955, 347);
Лукія постояла в нерішучості, зробила крок, а потім знову спинилася (Кочура, Зол. грамота, 1960, 372);
// Не рухатися або не працювати якийсь час.
— Панночко-голубочко! — було просить Марта, вичісуючи мою косу. — Постійте спокійно хоч хвилиночку (Мирний, IV, 1955, 336);
— Або то вже й постояти не можна? — спокійно промовила Дарка, — таж я не конєка [коняка] (Л. Укр., III, 1952, 665);
— В неї роботи до самої суботи. — Оце ж і в мене така історія: ні в будень, ні в свято не постоїш (Стельмах, II, 1962, 354);
// з ким, розм. Стоячи, поговорити з ким-небудь.
— Вийду вранці до корови, Я корову напою, Подою, З паробками [парубками] постою, Постою (Шевч., І, 1963, 135);
— А йди лишень сюди, Мотре, щось маю тобі сказать. — ..З чорнявим постояла б, а рудому — зась (Н.-Лев., II, 1956, 272).
2. Перестати діяти, рухатися; зупинитися на якийсь час (про машини, транспортні засоби тощо).
— Завод постояв щось з півроку та к бісовому батькові і розвалився (Мирний, І, 1954, 222);
Київський поїзд, яким прибули комсомольці, постояв хвилин п’ятнадцять і рушив у дальшу путь (Гур., Друзі.., 1959, 62);
// Бути, утримуватися в попередньому стані якийсь час.
[Явдоким:] Мені треба б було як зоря в поле та просо скосить, бо як ще з день постоїть — висиплеться (Кроп., II, 1958, 383).
3. тільки наказ. сп. пості́й, пості́йте, розм., рідко. Уживається в знач. почекай (почекайте), не поспішай (не поспішайте).
[Сестра Мархва:] Матушка гуменя, постійте я відімкну (Мирний, V, 1955, 108);
Нащо йому бонна, коли йому вже — постійте — скільки?.. — сім років, дев’ятий… ах, ні, він помилився: сім — восьмий (Коцюб., II, 1955, 246);
// Виражає заперечення, незгоду з ким-, чим-небудь.
— Постійте, — втрутився Сев, — ви брешете. Корабель цей — для учнів морської школи (Ю. Янов., II, 1958, 78);
— Держпоставки я виконую, але додаткових, тобою вигаданих, більш виконувати не буду. Зарубай собі на носі. — Постій, постій, — повільно звівся за столом Гнат і чинно, дещо театрально заклав праву руку за борт кітеля. Очі його війнули холодом. — Ти куди звертаєш? Та ти знаєш?.. (Тют., Вир, 1964, 98);
// Уживається для вираження погрози; зажди, постривай.
— Ага? так ви не хочете бунтовщика видати? не хочете?.. Так ви бунтувати?.. га?.. Постійте ж, я вас побунтую! — кричить пан (Мирний, II, 1954, 197);
— Ось постій, — каже,.. — дай мені тебе за космаки піймати; я тобі покажу свою старість!.. Смійся, смійся! Засмієшся ти в мене на кутні!.. (П. Куліш, Вибр., 1969, 119).
4. розм. Побути, пожити де-небудь якийсь час.
Отаман з своєю ватагою постояв на лимані з тиждень і почав збиратись додому (Н.-Лев., II, 1956, 223);
[Килина:] Аби довідалися, що горіло, то й набіжать з села людиська тії! То вже хіба постій тут, Лукашуню (Л. Укр., III, 1952, 266);
// ким, біля чого. Працювати ким-небудь, виконувати якусь роботу (перев. стоячи) якийсь час.
Відтоді, як доля звела його в Чаплинці з Оленчуком, як постояв він разом з дядьками простим молотобійцем біля ковадла і покуштував їхнього хліба, вже не покидало його відчуття того, що якоюсь часткою душі він мовби належить цим людям і не може бути байдужим до них, як раніше (Гончар, II, 1959, 288).
5. за кого — що, розм., заст. за ким — чим, перен. Оборонити від нападу, захистити від кривди, образи, наруги кого-, що-небудь.
— Прощайте!.. Постійте, брати, до кінця За край.. і за славу козачу! (Стар., Поет. тв., 1958, 226);
Тепер за нами черга. Стіймо за них, вони за нас постоять (Коцюб., II, 1955, 46);
— На тебе й була надія, Федотику. Ти вже за всіх нас постоїш (Мик., II, 1957, 287);
В ділі Шкурупій був гарячий, беручкий, умів постояти за справедливість (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 170).
Посто́яти сам (сама́, самі́) за се́бе — не дати скривдити себе, захистити себе своїми силами, без допомоги будь-кого іншого.
— Не малий я вже, слава богу, і сам зумію постояти за себе… (Вільде, Сестри.., 1958, 153).
Словник української мови (СУМ-11)