посуда
ПОСУ́ДА, и, ж., розм.
1. Те саме, що по́суд.
Харитя їла чи не їла, швиденько помила посуду, поскладала її на мисник (М. Коцюбинський);
Посуда була вся дерев'яна: і чарки, й коряки – усе з дерева (П. Куліш);
[Зінько(зносить ящик):] А тут що таке? [Демко:] Усяка посуда: стакани, тарілки, чашочки [чашечки] (М. Кропивницький);
Здоєне молоко важко спочиває в дерев'яній посуді, над ним схилився ватаг (М. Коцюбинський);
Острожин несе посуду з приманкою для риби, плед, килимок і складаний стільчик (Леся Українка).
2. Судно, човен, корабель і т. ін.
Посуда [шаланда] наближалася до берега неухильно, невідступно, ступінь за ступенем, хвилина за хвилиною (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)