посходити
ПОСХО́ДИТИ¹, имо, ите, док.
1. на що. Зійти нагору, піднятися на що-небудь високе (про всіх або багатьох).
Посходять було на ту могилу, балакають... усяких співають пісень (Сл. Б. Грінченка).
2. з чого. Ідучи, спуститися додолу, наниз (про всіх або багатьох).
Посходили з гори (Сл. Б. Грінченка);
// На зупинці вийти з поїзда, трамвая і т. ін.
Новаки повагом посходили з вагона, стали окремою купкою (Ю. Яновський).
3. заст. Піти, вийти звідкись (про всіх або багатьох).
А тут і дітей нема: як на те ж посходили з хати (Ганна Барвінок).
4. Зникнути з поверхні чого-небудь (про плями, синці і т. ін.).
– Ото держали мене в сажі, а як підгоїлися виразки та трохи посходили синяки, то прикували коло сажу [сажа] на цеп, як ту собаку (Панас Мирний).
5. на кого, розм. Стати ким-небудь, перетворитися на когось (про всіх або багатьох).
Приступив [війт] близенько до божка та й шептав йому до уха: – Нам треба, щоб до нас прийшли пани та крамарі, а всі люди аби на жебраків посходили (Л. Мартович).
ПОСХО́ДИТИ², ить, док.
Попроростати (про рослини).
Посходила тая рута, В гаї зеленіє (Т. Шевченко);
Аж любо було глянути, так гарно все посходило! (І. Нечуй-Левицький);
Під вікнами Волиної квартири, що містилася, як відомо, у флігельку на першому поверсі, посходило безліч усякого добра (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)