потворний
ПОТВО́РНИЙ, а, е.
1. Який має дуже непривабливе, негарне обличчя, непропорційну будову тіла, фізичні вади тощо; протилежне вродливий.
Іззаду Тягнирядно – незграбний і якийсь потворний: ідучи в проході, він то підморгував дурнувато не знати кому в натовпі, то роблено байдуже спльовував крізь зуби, а врешті спинився, уперся, як віл, і мусили вести до підводи силою, а він бився в руках і хрипло рикав огидну лайку (А. Головко);
І зараз ніхто Каргата красунем не назвав би, але він зовсім не такий потворний, яким здавався ще вдень... (Ю. Шовкопляс);
Перед Сахно стояла істота ще потворніша, ніж це їй видавалося раніше (Ю. Смолич);
І... свят, свят, свят! .. Якісь потворні люди! – Не люди, ні! – песиголовців рій Кімнату виповнив (М. Рильський);
Ой, які страшні, які потворні були ці діти, бо росли без сонця, без свіжого повітря (О. Іваненко);
* Образно. Понівечені устої зруйнованих вибухами дніпровських мостів підносились над повіддю потворними голими кістяками (О. Довженко).
2. перен. Який є порушенням загальнолюдських моральних принципів, норм громадської поведінки тощо.
Чи є у нас, в нашій дійсності, негативні, іноді й потворні явища? Є (М. Рильський);
[Овчаренко:] Не буде таких потворних рис минулого, як ревнощі, заздрість, скнарість, зиск... (О. Корнійчук);
// Який не є нормальним, природним; протиприродний.
Ми бачили Освенцім. І тому не мовчазність, не похмурий вигляд учителя дивували нас, а те, як змогла ця квола людина пройти крізь тисячі смертей тієї потворним розумом садиста винайденої катівні (С. Журахович);
// Який викликає огиду, осуд.
[Ромодан:] Чи не здається вам, що коли людина занадто схиляється перед авторитетами, це зв'язує її волю, навіть породжує боягузтво та потворне чинопочитання (О. Корнійчук);
// у знач. ім. потво́рне, ного, с. Те, що викликає огиду, осуд.
Ми повинні не тільки мріяти про чудову будучину, а й боротись за неї. Щодня, щогодини примножувати матеріальні багатства нашої Вітчизни, вимітати все старе, огидне, потворне з нашого буття (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)