потворний
ПОТВО́РНИЙ, а, е.
1. Який має дуже непривабливе, негарне обличчя, непропорційну будову тіла, фізичні вади тощо; протилежне уродливий.
Іззаду Тягнирядно — незграбний і якийсь потворний: ідучи в проході, він то підморгував дурнувато не знати кому в натовпі, то роблено байдуже спльовував крізь зуби, а врешті спинився, уперся, як віл, і мусили вести до підводи силою, а він бився в руках і хрипло рикав огидну лайку (Головко, II, 1957, 185);
І зараз ніхто Каргата красунем не назвав би, але він зовсім не такий потворний, яким здавався ще вдень… (Шовк., Інженери, 1956, 115);
Перед Сахно стояла істота ще потворніша, ніж це їй видавалося раніше (Смолич, І, 1958, 93);
І… свят, свят, свят!.. Якісь потворні люди! — Не люди, ні! — песиголовців рій Кімнату виповнив (Рильський, II, 1956, 47);
Ой, які страшні, які потворні були ці діти, бо росли без сонця, без свіжого повітря (Ів., Вел. очі, 1956, 72);
// Поганий, страхітливий.
Лакей виконував усе з винятковою вправністю.. Відштовхувала потворна, гидка зовнішність (Смолич, І, 1958, 67);
Понівечені устої зруйнованих вибухами дніпровських мостів підносились над повіддю потворними голими кістяками (Довж., І, 1958, 324).
2. перен. Який є порушенням загальнолюдських моральних принципів, норм громадської поведінки тощо.
Чи є у нас, в нашій дійсності, негативні, іноді й потворні явища? Є (Рильський, IX, 1962, 174);
[Овчаренко:] Не буде таких потворних рис минулого, як ревнощі, заздрість, скнарість, зиск… (Корн., II, 1955, 322);
// Який не є нормальним, природним; протиприродний.
Ми бачили Освенцім. І тому не мовчазність, не похмурий вигляд учителя дивували нас, а те, як змогла ця квола людина пройти крізь тисячі смертей тієї потворним розумом садиста винайденої катівні (Жур., Вечір.., 1958, 279);
Відкидаючи класову мораль експлуататорів, комуністи протиставлять потворним егоїстичним поглядам і нравам старого світу комуністичну мораль — найсправедливішу і найблагороднішу мораль, яка виражає інтереси й ідеали всього трудящого людства (Програма КІІРС, 1961, 104);
// Який викликає огиду, осуд.
[Ромодан:] Чи не здається вам, що коли людина занадто схиляється перед авторитетами, це зв’язує її волю, навіть породжує боягузтво та потворне чинопочитання (Корн., II, 1955, 304);
// у знач. ім. потво́рне, ного, с. Те, що викликає огиду, осуд.
Ми повинні не тільки мріяти про чудову будучину, а й боротись за неї. Щодня, щогодини примножувати матеріальні багатства нашої Вітчизни, вимітати все старе, огидне, потворне з нашого буття (Літ. газ., 21.XI 1961, 1).
Словник української мови (СУМ-11)