потерча
ПОТЕРЧА́, а́ти, с., фольк., заст.
1. Дитина, що вмерла нехрещена.
[Русалка:] Дитинчата-Потерчата, засвітіте каганчата! (Леся Українка);
Гойдаються пташенята в сонці на гіллі; гниють мої потерчата у сирій землі... (Уляна Кравченко);
* У порівн. В голову навіть просочуються думки про марність життя, але він відмахується од них, мов од потерчат (М. Стельмах).
2. зневажл. Загублена, або взагалі чужа дитина; приблуда.
– А отсі голопуп'ята – то королівські діти? Тьфу, та й погані ж потерчата! (І. Франко);
// лайл.
– Помалу ви, потерчата! – скрикнула налякана Маріора, притримуючи стіл рукою (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)