потоптати
ПОТОПТА́ТИ, топчу́, то́пчеш, док., кого, що.
1. Топчучи, прим'яти, придавити, роздушити (перев. все або багато чого-небудь).
По квітничку собака поскакав, Усе понівечив і потоптав (Л. Глібов);
Пішло все обертом... Ні землі під ногами, ні музиків не чую! Думаю лише про те, щоб не впасти і не потоптати Веклі ноги (Є. Кравченко);
Як вона [ватра] розпалахтілась дуже, Ти байдуже глянула на мене, Слово інше кинула, студене, Потоптала ватру ти байдуже (Д. Павличко);
// Знищити, затоптати ногами, копитами всіх або багатьох.
Потопили [ляхи] полохливих, Завзятших напали, Постріляли, порубали, Кіньми потоптали (П. Куліш);
Як у п'ятницю зайнявся ранок, потоптали [русичі] половців у прах (Н. Забіла);
// перен. Побити, знищити (про мороз, вітер).
Барвінок цвів і зеленів, Слався, розстилався; Та недо́світ перед світом В садочок укрався, Потоптав веселі квіти, Побив... Поморозив... (Т. Шевченко);
Прорвавсь суховій і суремить над світом: – Усе попалю, потопчу я цим літом! Аж знову ліси на путі, Зелені, високі, густі (Я. Шпорта).
2. перен. Грубо порушити що-небудь, зневажити когось, щось.
Не вертайся – оставайся За горами, за морями: Я порвала, потоптала Усі зв'язки поміж нами (П. Грабовський);
Скільки днів і ночей минуло в мріях про майбутнього синочка, а чи донечку .. І ось Прохор хоче цю мрію вбити, хоче одібрати від неї щастя, потоптати материнські почуття (А. Шиян);
[Маринка:] Я не потоптала честі і совісті. Повір мені, Грицю (В. Речмедін).
3. Ходити, топчучи що-небудь, якийсь час.
Піде вона оглядати своє царство. Над басейнами нахилиться, заглядаючи в сріблясту глибінь, .. запашних цвітників потопче радісний килим (Г. Хоткевич).
4. розм. Стоптати, зносити взуття.
Десь вона вже потоптала черевики, на дорогу вибігаючи, виплакала карі очі, чумаченька дожидаючи... (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)