потрощити
ПОТРОЩИ́ТИ, рощу́, ро́щиш, док., кого, що, розм.
1. З силою розламати, розбити на частини (часто все або багато чого-небудь); розтрощити.
– Ти чого став..? – гукала друга [жінка] на чоловіка. – Чом не возьмеш ломаку та не потрощиш їм тоту [ту] машину..! (М. Коцюбинський);
До такого [потока] й не підступиш близько .. І нема на нім жолобків, щоб напитися було подорожньому: все одно він потрощить тобі, понищить (Г. Хоткевич);
– Ви хотіли тільки налякати пана, побити, потрощити йому зі злості вікна (М. Стельмах);
* Образно. – Отаке тепер в мене розбите серце! Ви потрощили моє серце (І. Нечуй-Левицький);
Все потрощила, пошматувала, рознесла війна (П. Дорошко);
// безос.
Один із плотів .. трапив між каміння, і тисячі колодок в лікоть завтовшки потрощило і розметало на дрібні тріски (О. Стороженко);
// Розчавити, роздробити (перев. що-небудь крихке, ламке).
Як обрізують тютюн, то кожну бадилину, кожний лист у кожної дівки в руці бачить [тютюнник], .. – і як нанизала, і чи потрощила (Грицько Григоренко);
Колеса махали зубцями, неначе хотіли вхопити чоловіка й потрощити його на шматочки (І. Нечуй-Левицький);
Щогла, підпливши до берега, .. разів зо два збила Сева з ніг і могла потрощити йому кості (Ю. Яновський);
// безос.
Земля вибухнула під ним. Гострий біль пронизав зігнуті в стременах ноги до самих колін. “Потрощило!” майнуло в голові (О. Гончар).
2. Побити, повбивати всіх або багатьох.
Супротивних потрощив [Еней]: Махне мечем – врагів десятки Лежать, повиставлявши п'ятки (І. Котляревський);
Він пручався й репетував: – Пустіть!.. Я їм голови позриваю!.. Повбиваю!.. Потрощу!.. (Б. Грінченко);
[Чіп:] Всіх потрощу! Всі забирайтесь геть! (І. Кочерга).
3. фам. Жадібно з'їсти, поглинути (їжу).
Допивши стакан чаю і потрощивши усі сухарці, Марта Кирилівна встала (І. Нечуй-Левицький);
– Ви знаєте, вночі у вагоні перегриз [собака] мотузку і потрощив ущент цілий клунок харчів однієї сердитої баби (О. Копиленко).
Словник української мови (СУМ-20)