похолонути
ПОХОЛО́НУТИ і рідше ПОХОЛО́ТИ, о́ну, о́неш, док.
1. Стати холодним, холоднішим.
Відійшло [сонце]. А з ним згасло світло, радість і тепло землі. Уся похолонула, обвинулася темним, жалібним серпанком мрячного смутку й туги (Н. Кобринська);
Уже й пироги похололи, а вона все в погрібнику .. держить [нас] (Остап Вишня).
2. Застигнути, задубіти (про мерця).
Похолонув козаченько, Не чує, не баче [бачить], Як над ним його кохана Вбивається, плаче (Леся Українка);
// Стати холодним, застиглим (при втраті свідомості, від сильного хвилювання і т. ін.).
Пірнув [собака] у ринву і спритно став повзти до Фелікса. Хлопець злякався, аж руки похололи (Ю. Яновський).
3. перен. Заціпеніти, завмерти від сильного хвилювання, тяжких переживань.
Бувало, вигляне [Катруся] із хижі, Як тая квіточка з роси, Як теє сонечко з-за хмари. Ввесь похолону, неживий Стою, бувало (Т. Шевченко);
Василько похолов з остраху. Волосся полізло догори, серце перестало стукати в грудях (М. Коцюбинський);
Кінь схарапудивсь і крутнув набік. А Пилипко хоч і злякався, аж похолонув увесь, усе ж смикнув за поводи й ногами вдарив (А. Головко);
// також у сполуч. зі сл. серце, душа, кров і т. ін. Завмерти від сильного хвилювання.
Дожидаю Данила з Криму.., а здумаю, що, може, яка пригода йому в дорозі сталась, то й серце моє похолоне (Марко Вовчок);
– Кр-ра, кр-ра! – різонуло над самою головою. Левко аж здригнувся, все похололо всередині (І. Цюпа);
// безос., у сполуч. зі сл. на серці, в душі, в грудях і т. ін.
Злякавсь, аж у душі похолонуло! (приказка);
Далекий шлях, пани-брати, Знаю його, знаю! Аж на серці похолоне, Як його згадаю (Т. Шевченко);
У грудях Зіньки похололо. Їй здалось, що збитий з ніг чоловік уже мертвий (А. Шиян).
◇ [Аж] холо́не / захоло́ло (захоло́нуло, похоло́нуло) се́рце (в се́рці) <[Аж] холо́не / захоло́ла (захоло́нула, похоло́нула) душа́> див. се́рце;
(1) [І (аж)] в (на) душі́ (на се́рці, у гру́дях, у п'я́тах і т. ін.) похоло́ло (похоло́нуло) у кого, кому, безос. – стало комусь страшно, моторошно від сильного хвилювання, раптового переляку тощо.
Як сказала вона це – в мене в душі похололо (І. Нечуй-Левицький);
А в мого сіромахи і на душі похололо. “Пропав”, – дума собі, а далі опам'ятався та й міркує (з легенди);
Далекий шлях, пани-брати, Знаю його, знаю! Аж на серці похолоне, Як його згадаю (Т. Шевченко);
У грудях Зіньки похололо. Їй здалось, що збитий з ніг чоловік уже мертвий (А. Шиян);
Макарові Івановичу аж у очах потемніло, аж у п'ятах похололо... От і справдилося його передчуття. От і нещастя... (М. Коцюбинський);
У Христі аж у душі похолонуло від того реготу. Вона зразу догадалася, що Оришка тільки замина правду (Панас Мирний);
Тут Денис так глянув на Трохима, що у того жижки задрижали, і у душі похолонуло (Г. Квітка-Основ'яненко);
Як уздрів його Трохим, так і руки і ноги опустилися, і у животі похолонуло (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Герасим:] Думав, що довідалась за гроші, аж всередині похолонуло (І. Карпенко-Карий).
Словник української мови (СУМ-20)