похукати
ПОХУ́КАТИ, аю, аєш, док., що і без прям. дод., розм.
Хукнути кілька разів; хукаючи, зігріти диханням.
Кинув [Кирило] шапку, похукав у руки, розстібаться давай (А. Тесленко);
Похукав [Ярема] на шпака, поки той кліпнув чорним діамантиком, погладив йому пір'я (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)