пошесть
ПО́ШЕСТЬ, і, ж.
1. Масове заразне захворювання людей або тварин; епідемія, зараза.
На людей пішла пошесть: трясці, пропасниці... (Панас Мирний);
Худібка в пошесть вигибла (І. Франко);
– Чабан славний був, на вівцях знався і від всякої пошесті трави та коріння знав (П. Кочура);
На хуторі, звільненому від фашистської армії, виявилася пошесть черевного тифу (С. Чорнобривець);
* Образно. Ніколи не забуде історія людства тих років, коли всьому світові загрожувала тлетворна пошесть німецького фашизму (О. Донченко);
* У порівн. – Скажи, Свириде Яковлевичу, як ти дочекався такої ганьби? Як ти дожився до чуда? – Кульницький, не мигаючи, пильно дивиться на Мірошниченка. – Воно прийшло, мов пошесть (М. Стельмах);
// перен. Лихо, біда; напасть.
Некрутація [рекрутчина] – це була найстрашніша пошесть Гуцульщини (Г. Хоткевич).
2. перен. Явище, яке набуло великого поширення.
[Печариця:] Тепер між молодими і пошесть, бачте, така... Учивсь, мов, учивсь, – треба і з людьми тим навчанням поділитись... (Панас Мирний);
Римування, небезпечна пошесть, .. вразило й Михайлика (О. Ільченко);
// Систематично повторюване явище.
Якраз і я було написала до Вас листа та й спалила його, щось він мені дуже недоладним здався, – видно, то вже така пошесть була на невдалі листи (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)