праотець
ПРА́ОТЕ́ЦЬ, пра́отця́, ч., заст., уроч.
Родоначальник, прабатько.
Кращі картини з батькового флігеля дочки попереносили до себе .. У батька зостався на стіні тільки праотець Ноє з трьома бородатими синами (І. Нечуй-Левицький);
[Матушка гуменя:] Покаравши наших праотців гріхом смертельним, він [бог] не пожалів свого сина єдинородного, щоб слобонити [звільнити] мир від того гріха (Панас Мирний);
// тільки мн. Предки.
– Моїх синів враги прогнали, .. Невірні гнізда позвивали, Де наші праотці жили! (П. Грабовський).
Словник української мови (СУМ-20)