привідця
ПРИВІ́ДЦЯ, рідко ПРИВО́ДЦЯ, і, ч., розм.
Те саме, що приві́дець.
[Захарко:] Двадцять два роки парубкові, а серце чи ще не починало жити, чи вже нажилося? На гулянці та в жартах ти мало не привідця (М. Кропивницький);
Згадую тебе ставним, широкоплечим, Рум'яним шляхтичем, привідцею в гульні, Що очі засліпив красуні не одній! (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
Наклеп на мене зводять, нібито я до всього привідця (В. Кучер);
Батько подумав, що Валерій уже стає в хлоп'яків за привідцю (О. Ільченко);
Він уявляв себе великим привідцею – як Наполеон (Б. Грінченко);
* Образно. Де ти бачив військо без отаманів? Отара б це була, а не військо. Навіть гірше, бо в кожному табуні і в кожній зграї є свій привідця (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)