приглушений
ПРИГЛУ́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до приглуши́ти.
Здалека, десь зверху, чутно якийсь приглушений простором чи товщею стін голос, що співає пісню (Леся Українка);
Знадвору влітає в хату приглушений гомін (М. Коцюбинський);
Журналіст скрізь залишається журналістом: вибираючи серед шляху з багнюки шрифти, приглушений вибухом, як риба, він, проте, якимсь чином уже знав розташування всіх полків (О. Гончар);
Темна тривога, звичайно приглушена ділом щоденним, Будиться, приспана в серці (М. Зеров);
Вся щирість, з якою він кілька хвилин тому стискував руку Басанцеві, одразу ж була приглушена сліпою ненавистю до цієї людини (М. Руденко);
Зустріч з Флорою Германівною знову схвилювала Канушевича, розворушила приглушені думки про інститут (Г. Коцюба);
В його голосі відчувалася батьківська скорбота, приглушений біль (М. Чабанівський);
// приглу́шено, безос. пред.
Сонети – се пани. В них мисль відразу Приглушено для форм (І. Франко).
2. у знач. прикм. Трохи ослаблений, притишений (про голос).
Він заговорив так швидко по-італійському, що я нічого не зрозуміла. Голос у нього був приглушений і нерівний, я відчувала, як він тремтить увесь (Ю. Яновський);
Чийсь виразний, з приглушеними металевими нотами голос запитав: – Значить, румунський шрифт у вас уже є? (Іван Ле і О. Левада);
// Неяскравий, невиразний (про барви).
Старі гуцульські килими приваблюють зір якраз дуже лагідними і стриманими, приглушеними барвами і півтонами (Т. Масенко);
// Прихований, не явний.
Навколо великих людей і круг їх пам'яті завжди точиться явна чи приглушена боротьба (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)