Словник української мови в 11 томах

приглушений

ПРИГЛУ́ШЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до приглуши́ти.

Здалека, десь зверху, чутно якийсь приглушений простором чи товщею стін голос, що співає пісню (Л. Укр., II, 1951, 185);

Знадвору влітає в хату приглушений гомін (Коцюб., II, 1955, 57);

Журналіст скрізь залишається журналістом: вибираючи серед шляху з багнюки шрифти, приглушений вибухом, як риба, він, проте, якимсь чином уже знав розташування всіх полків (Гончар, III, 1959, 183);

Темна тривога, звичайно приглушена ділом щоденним, Будиться, приспана в серці (Зеров, Вибр., 1966, 199);

Вся щирість, з якою він кілька хвилин тому стискував руку Басанцеві, одразу ж була приглушена сліпою ненавистю до цієї людини (Руд., Остання шабля, 1959, 422);

Зустріч з Флорою Германівною знову схвилювала Канушевича, розворушила приглушені думки про інститут (Коцюба, Нові береги, 1959, 27);

В його голосі відчувалася батьківська скорбота, приглушений біль (Чаб., Балкан. весна, 1960, 353);

// приглу́шено, безос. присудк. сл.

Сонети — се пани. В них мисль відразу Приглушено для форм (Фр., X, 1954, 139).

Мов (немо́в, на́че і т. ін.) гро́мом приглу́шений — приголомшений якою-небудь звісткою, чимсь згаданим, побаченим і т. ін.

Дівчинка стояла наче приглушена громом (Донч., Вибр., 1948, 136);

Вона стоїть серед хати, мов заворожена, мов громом приглушена (Збан., Єдина, 1959, 29).

2. у знач. прикм. Трохи ослаблений, притишений (про голос).

Він заговорив так швидко по-італійському, що я нічого не зрозуміла. Голос у нього був приглушений і нерівний, я відчувала, як він тремтить увесь (Ю. Янов., II, 1958, 91);

Чийсь виразний, з приглушеними металевими нотами голос запитав: — Значить, румунський шрифт у вас уже є? (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 181);

// Неяскравий, невиразний (про барви).

Старі гуцульські килими приваблюють зір якраз дуже лагідними і стриманими, приглушеними барвами і півтонами (Мас., Під небом.., 1961, 191);

// Прихований, не явний.

Навколо великих людей і круг їх пам’яті завжди точиться явна чи приглушена боротьба (Рильський, III, 1956, 249).

Словник української мови (СУМ-11)

Значення в інших словниках

  1. приглушений — приглу́шений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
  2. приглушений — [приеглушеинией] м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
  3. приглушений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до приглушити. || приглушено, безос. присудк. сл. 2》 у знач. прикм.Трохи ослаблений, притишений (про голос). || Неяскравий, невиразний (про барви). || Прихований, не явний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. приглушений — ПРИГЛУ́ШЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до приглуши́ти. Здалека, десь зверху, чутно якийсь приглушений простором чи товщею стін голос, що співає пісню (Леся Українка); Знадвору влітає в хату приглушений гомін (М.  Словник української мови у 20 томах
  5. приглушений — як (мов, на́че і т. ін.) гро́мом приби́тий (рідше приглу́шений). Приголомшений якоюсь звісткою, дуже вражений чим-небудь; остовпілий (від якоїсь події, переляку і т. ін.).  Фразеологічний словник української мови
  6. приглушений — ГЛУХИ́Й (про голос, звуки — який нечітко чується); ПРИГЛУ́ШЕНИЙ (трохи стишений); ПРИГЛУ́ХЛИЙ, ГЛУХУВА́ТИЙ розм., ЗАТУШКО́ВАНИЙ розм.  Словник синонімів української мови