призвідник

ПРИЗВІ́ДНИК, а, ч.

Той, хто зачинає, організує що-небудь.

Микола дуже любив Івана Думу. Це був призвідник усіх забав (В. Гжицький);

Після страйку .. Григорія, як одного з призвідників, було звільнено з роботи (з наук.-попул. літ.);

// Той, хто спричиняє що-небудь.

Гнівний зойк молодого Лермонтова [у вірші “На смерть поета”], звернений проти вельможних сучасників, призвідників поетової загибелі, прозвучав в устах сучасного андрушівського школяра як прекрасна слава живому, безсмертному нашому Пушкіну (М. Рильський);

// Винуватець чого-небудь.

Зараз солдати революції почнуть мститись за знеславлену честь тут же, на місці, вбачаючи один в одному призвідника зради (О. Довженко).

Значення в інших словниках

1. призвідник — призві́дник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. призвідник — (бунту) привідець, привідця, спричинник, причинець, ЗАВОДІЙ, органзатор, винуватець.  Словник синонімів Караванського
3. призвідник — див. заводей  Словник синонімів Вусика
4. призвідник — -а, ч. Той, хто зачинає, організує що-небудь. || Той, хто спричиняє що-небудь. || Винуватець чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. призвідник — ВИНУВА́ТЕЦЬ чого (той, хто спричиняє що-небудь, звич. погане), ПРИЗВІ́ДНИК, ПРИЗВІ́ДЕЦЬ (ПРИВІ́ДЕЦЬ) розм., ПРИЗВІ́ДЦЯ (ПРИВІ́ДЦЯ) розм., ПРИЧИ́НЕЦЬ заст. Суду все зрозуміло.  Словник синонімів української мови
6. призвідник — Призві́дник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. призвідник — ПРИЗВІ́ДНИК, а, ч. Той, хто зачинає, організує що-небудь. Микола дуже любив Івана Думу. Це був призвідник усіх забав (Гжицький, У світ.., 1960, 79); Після страйку.. Григорія, як одного з призвідників, було звільнено з роботи (Знання..  Словник української мови в 11 томах