призначатися
ПРИЗНАЧА́ТИСЯ, а́ється, недок.
1. Мати певне призначення, служити для чого-небудь.
Ми увійшли до ванькирчика, бідно вмебльованого двома тапчанами, сільської роботи ослончиками і великим столом, один кінець якого служив для писання, а другий призначався для всяких хазяйських потреб (М. Коцюбинський);
Електричні повітряні лінії призначаються для передавання електричної енергії по проводах від місця її вироблення до місць споживання (з наук. літ.);
Призначалася комора для зберігання запасів зерна, цінного господарчого інвентаря та речей вжитку (з наук. літ.);
// Бути розрахованим на певний спосіб використання.
Так як вона [п'єса “Лимерівна”] непризначалася для кону, то, певне, і Вам і Миколаєві Карповичеві прийдеться чимало попрацювати, щоб її пригнати до сього (Панас Мирний);
// Бути розрахованим на кого-небудь.
Перші два ряди стільців призначались для найобраніших – критиків та письменників, літературних метрів і сантиметрів, що приходять з дружинами та знайомими й не можуть сидіти далі другого ряду, щоб не зганьбити гідності самої літератури, бо ж ідею можна вшанувати тільки в особі її представника (В. Підмогильний).
2. Належати кому-небудь.
Весталки – це колись були такі жінки, які призначалися богові, тобто, власне, не богові, а його жерцям (Остап Вишня);
// безос. Мати здійснювати що-небудь.
Чого бунтується вона [чайка]? Що сама, що без табуна? А призначалось їй прожити в білокрилій зграї (Ю. Мушкетик).
3. Пас. до признача́ти.
– Тричі призначався твій звіт, і тричі ти не з'являвся, зривав збори (А. Шиян).
Словник української мови (СУМ-20)