прикмітний
ПРИКМІ́ТНИЙ, а, е, діал.
Прикметний.
В широкій та довгій капоті – з батька чи старшого брата, в завеликих чоботях, блідий, нужденний, з виразом лиця, прикмітним усім горбатим, стоїть безборонний хлопчина (Уляна Кравченко);
Десь тут хлопчина мій, прикмітний партизанчик з шапкою на потилиці (О. Кундзич).
Словник української мови (СУМ-20)