приміта
ПРИМІ́ТА, и, ж., розм.
Те саме, що прикме́та.
Гей, описали нас [в'язнів], немов худобу: І назву, й вік, і ріст, і всю подобу, Волосся, очі, зуби, всі приміти (І. Франко);
Трохим пильно доглядався і на проходячих [перехожих], щоб йшов своєю дорогою, а щоб не дуже у лавку на товар заглядав, бо то вже приміта недоброго чоловіка (Г. Квітка-Основ'яненко);
Митро славився умінням відгадувати погоду після приміт благовіщенської ночі (Г. Хоткевич);
– Потім скажу, а зараз не можу. Наперед не слід нічого казати – є приміта така. Не пощастить, не вдасться (Л. Яновська);
Роззувсь Антосьо, і вдвойзі [вдвох] запорпали ті чоботи в гній, приміту поставили і пішли далі (А. Свидницький).
Словник української мови (СУМ-20)