примітив
ПРИМІТИ́В, а, ч.
1. Те, що відзначається низьким або початковим ступенем розвитку.
Може, це – архаїка, дурниці, Атавізм, дикунство, примітив, Та сьогодні голосок синиці Душу всю у мене оновив (М. Рильський);
Для Коцюбинського народна творчість не була примітивом (з наук. літ.).
2. Те, що відзначається спрощеністю.
Виставлений у анатомічному музеї кістяк зводить до жахливого примітиву найдосконаліший витвір природи – людське тіло (П. Загребельний);
До пісенних примітивів треба зарахувати також мелодії, співані при так званому “чукиканні”, або “гуцанні”, тобто підкиданні малих дітей на руках (з наук. літ.);
// Те, що відзначається збідненістю, поверховістю.
[Ірина:] На виставках бринить, куди не глянь, пейзажів сонних натуральна мова і примітив портретних вихвалянь (О. Левада);
Ерудиція вийшла з моди в наших критиків. Цінується поверховість, примітив, який видається за простоту (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)