припізнюватися
ПРИПІ́ЗНЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, ПРИПІЗНЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПРИПІЗНИ́ТИСЯ, пізню́ся, пі́знишся, док.
1. Прибувати куди-небудь трохи пізніше, ніж треба.
Маринка весь вечір порається біля ляльок, якщо Григорій припізнюється, сама вкладається спати (Ю. Мушкетик);
– Я лиш припізнилася! Пані наказувала не бавитися допізна, а я якраз забавилася! (О. Кобилянська);
// Наставати пізніше, ніж звичайно.
– Весна припізнилася (І. Франко).
2. Затримуватися де-небудь трохи довше, ніж звичайно.
Тії, що припізнилися за роботою, вертали скорим ходом до села, до хат (Уляна Кравченко);
Іван припізнився дома на обіді, а як вертав, то мусив бігти (Л. Мартович);
“Сказати, що наткнувся на косу... ввечері... хотіли докосить І припізнилися...” (М. Рильський);
// Затримуватися допізна де-небудь.
То солому закрутивши [буря], Попід стріхою шумить, То в вікно, мов припізнившись, Подорожній торготить (Л. Боровиковський).
3. з чим і без дод. Не встигати зробити щось своєчасно.
Там орав Неважук під жито. Припізнився, сльота не дала в пору зробити (Л. Мартович);
– Хотів підстрелити якогось крижня, та припізнився. Такий з мене мисливець (М. Стельмах);
// Свідомо робити що-небудь трохи пізніше, ніж треба.
– Не велика біда, якби трохи й припізнилися з благословенням, отче (Іван Ле);
Зумисне припізнився трохи з цим листом, чекаючи на обіцяні книжки (М. Коцюбинський);
// Здійснюватися трохи пізніше, ніж треба (про що-небудь).
Жнива через дощі трохи припізнилися.
Словник української мови (СУМ-20)